Стан та проблеми музейної справи в Україні. 

Україна має досить значну кількість визначних історико-культурних пам`яток. Наша держава є однією із провідних країн Європи за кількістю об’єктів історико-культурної спадщини . За офіційними даними на державному обліку в Україні знаходиться понад 130 тис. нерухомих пам’яток історії та культури, серед них : пам’яток археології -57206; пам’яток історії – 51364; пам’яток  монументального мистецтва – 5926; пам’яток  архітектури та містобудування 16800. Значна кількість памяток історії – більш ніж 12 млн. зберігається у фондах українських музеїв. Саме музеї на сьогодні є одним із головних соціальних інститутів, які виконують функцію формування історичної пам’яті українського народу, донесення до всіх українців і особливо молоді знань про минуле.

За даними громадських експертів нині в Україні діє близько 5 тисяч музеїв (для порівняння в Польщі- 1075, Австрії – 1600, Великобританії – 1811, Канаді – 2500). При цьому лише 470 українських музеїв знаходяться в державній та комунальній власності. Точну кількість вітчизняних музеїв на даний момент неможливо визначити, так як в Україні не існує чіткої системи обліку музеїв, крім того музеї підпорядковані різним відомствам, які не координують свою діяльність у даній сфері. Не існує єдиного координаційного органу у даній галузі. У Міністерстві культури і туризму існує лише невеликий відділ аналізу та прогнозування музейної справи, який не може повністю охопити всю музейну сферу.

Музеї є центрами збереження та популяризації історико-культурної спадщини, візитними карточками  країни. І Україна має чим пишатися. Зокрема до Списку всесвiтньої спадщини ЮНЕСКО входять декілька видатних історичних пам’яток України - Собор Святої Софiї з ансамблем монастирських будiвель, Києво-Печерська лавра у м. Києвi та історичний архітектурно-містобудівний комплекс центральної частини Львова разом з горою Високий Замок і ансамблем собору св. Юра. Останнім часом були внесені додаткові пропозицiї до попереднього Списку всесвiтньої спадщини ЮНЕСКО (Tentative List, за текстом Список). Сьогоднi у попередньому Списку знаходяться ряд українських об'єктiв культурної та природної спадщини: Бахчисарайський ханський палац, заповiдники "Асканiя-Нова" та "Херсонес Таврiйський", культурний ландшафт та каньйон м. Кам'янець-Подiльський, iсторичний центр м. Чернiгiв, парк "Софiївка" та Канiвський заповiдник "Могила Тараса Шевченка", Національний історико-археологічний заповідник «Кам'яна Могила». Зокрема останній є однією з найдавніших археологічних пам’яток не тільки у Європі а й у світі. Тут були знайдені наскельні малюнки із зображеннями людини, диких і свійських тварин, які датувалися починаючи з епохи кам'яного віку (22 — 14 тисячоліття до нашої ери). Деякі вчені вважають, що тутешні наскельні написи були першими зразками писемності людства, зокрема вони стверджують, що мелітопольські петрогліфи на півтори-дві тисячі років давніші за всесвітньо відомі месопотамські глиняні дощечки. Тому при належній державній підтримці тут можна було б зробити туристичний центр світового рівня і значно підвищити імидж України у світі.

На жаль, слід відмітити, що  потужний історико-культурний потенціал України не використовується повною мірою, в зв’язку з наявністю ряду значних проблем в даній галузі. На сьогодні слід відмітити досить низький рівень державного менеджменту у сфері охорони та збереження культурних об’єктів, у просуванні культурно-рекреаційного бренду національної спадщини. Причиною є інерція адміністративного управління, брак актуальних інформаційних й інтелектуальних технологій та в значній мірі недостатність відповідного фінансування галузі. Внаслідок браку коштів реставрація та ремонт пам’яток проводились в недостатніх обсягах, тому нині до 50-70% об’єктів історико- культурної спадщини у багатьох регіонах України мають незадовільний технічний стан, до 10 % - аварійні. Приблизно 300 пам’яток національного значення потребують ремонтно-реставраційних або консерваційних робіт. З двадцяти тисяч пам’яток архітектури та містобудування кожна десята пам’ятка потребує негайного втручання реставраторів. Близько мільйона одиниць зберігання музейних цінностей на сьогодні також потребують реставраційних робіт.

. На даний момент відсутня державна Програма розвитку музейної справи, подібна Програма функціонувала у 2000-2005 роках, хоча на даний момент затвердження і реалізація даної програми є вкрай необхідним засобом подолання багатьох проблем у музейній сфері

До значних проблем слід віднести недосконалість законодавчої бази в сфері музейної справи, недостатність експозиційних площ, відсутність надійної системи обліку і зберігання музейних фондів, неналежний рівень охорони музейних експонатів, недостатній рівень кадрового та інформаційного забезпечення, інше. Як було вже зазначено, що у фондах українських музеїв нині зберігається близько 12 млн. історичних пам’яток, але через брак експозиційних площ в основних експозиціях представлено лише 3-5% фондів. 

Слід відмітити певні невідповідності у законодавстві. Зокрема Закон України «Про музеї і музейну справу» (від 29 червня 1995 року № 249/95-ВР) не узгоджений з Земельними кодексом України (від 25.10.2001 № 2768-III). Певні недоліки має проект закону «Про перелік пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації»(прийнятий за основу Верховною Радою України 13 квітня 2007 року N 933-V), згідно якого тільки 1,86% від загальної кількості історичних пам’яток, що перебувають на обліку, будуть залишатися у державній власності. Зокрема у приватні руки можуть відійти приміщення Національного музею історії України, музею М. Грушевського, музею оборони і звільнення Севастополя, інші. Сьогодні дуже актуальною є  потреба ухвалення закону про недоторканність землі, приміщень і колекцій державних музеїв.

Слід також відзначити що відповідно до вимог Закону України "Про внесення змін до Закону України "Про музеї та музейну справу" (№ 1709–VI  від 5.11.2009) при центральному органі виконавчої влади у сфері культури і туризму повинна створюватися Музейна рада (далі – Рада) – консультативно-дорадчий орган з питань реалізації національної музейної політики. До повноважень Ради належать питання стратегічних пріоритетів розвитку музейної сфери України, розгляд і схвалення програмних документів, у тому числі концепцій експозицій національних музейних закладів, а також прийняття рішень щодо вилучення музейних предметів з фондово-облікової документації. Музейна рада на даний момент ще не сформована, тому потрібно активізувати зусилля в цьому напрямку.

Недостатнє фінансування залишається хронічною проблемою музеїв всіх профілів. Більша частина бюджетного фінансування витрачається на видатки споживання (зарплата, охорона, комунальні платежі тощо), а видатки розвитку не лише не зростають, а навіть інколи зменшуються. За  даними директорів історичних музеїв, 85% бюджету музею ідуть на зарплату працівників, 15% — на сплату комунальних послуг, тоді як у цивілізованих країнах на оплату праці виділяють лише 5-10% від загального бюджету.

Невідкладним завданням для музеїв всіх профілів також залишається комп’ютеризація і автоматизація обліку музейних експонатів, оцифровування найбільш цінних пам’яток культури і мистецтва.

Досить серйозною проблемою для  музеїв  є недостатня кількість професійно підготовлених фахівців. На Україні  є тільки два вузи – Харківська академія культури та Київський національний університет культури і мистецтв, які готують за спеціальністю «музейна справа», «історик-музеєзнавець». В музеях працюють здебільшого люди середнього та старшого віку, молоді дуже мало, так як ця робота для неї є непрестижною і малооплачуваною.

Засобом формування історичної пам’яті українського народу є висвітлення діяльності музеїв історичного профілю у ЗМІ та створення музеями своїх власних часописів. На жаль у ЗМІ згадувань про музеї досить мало. Щодо вітчизняних музейних часописів ми можемо назвати журнал «Музеї України» та бюлетень «Український музей». Деякі музеї видають свої власні збірники, але як правило малими тиражами та не регулярно. На думку експертів, в Україні обмаль фахової музейної літератури. Саме для збору й узагальнення практичної інформації Українським центром розвитку музейної справи була створена книгозбірня, яка  здійснює збір усіх друкованих та електронних видань українських музеїв.  Досить важливим завданням для усієї вітчизняної музейної спільноти є створення Української музейної енциклопедії, яка б відобразила на своїх сторінках  історичну спадщину нашої країни. У Росії музейна енциклопедія була видана ще у 2001 році.

Слід зазначити, що сьогодні потужним засобом представлення музейної експозиції, модернізації музеїв є Інтернет. Проте, в Інтернеті українські музеї представлені недостатньо. З 450 музеїв тільки 97 мають власні сайти (23- київські музеї, 74-регіональні музеї). Більшість сайтів музеїв мають українську та російську версії. Переважаюча більшість сайтів українських музеїв не мають англійськомовної  версії, наявність якої значно б посилило потік іноземних туристів в  Україну. Серед них сайти найбільш відомих національних українських музеїв: Софії Київської, Національного музею "Києво-Печерська Лавра”, Національного музею історії України, Національного музею-заповідника українського гончарства (с.Опішня).

Істотно допомогти у вирішенні проблем збереження і популяризації історичної спадщини можуть приватні благодійники, меценати, громадські організації. Активно підтримує  музеї Міжнародний благодійний фонд «Україна 3000», який  започаткував  « Програму підтримки музейних працівників України». Впродовж 2006-2008 років в Україні діяв проект Матра / Музеї України, створений при підтримці  Міністерства Закордонних справ Королівства Нідерландів, і спрямований на розвиток музейної справи в Україні. Потрібно також згадатит про щедрий подарунок Львівському національному музею ім. А. Шептицького колекції творів українських художників зарубіжжя ХХ ст. - понад 120 полотен від пані Галини Горюн-Левицької, яка проживає в Канаді. За оцінками експертів, орієнтовна вартість колекції близько 850 тисяч доларів США

Пропозиції  та рекомендації.

Тому підсумовуючи слід зазначити, що Україна має потужний історико-культурний потенціал, який не використовується належним чином для популяризації історичних знань як всередині країні так і на світовому рівні. 

При розробці та затвердженні урядом України Концепції державної політики у гуманітарній сфері врахувати необхідність розробки  Стратегії розвитку музейної справи, яка б передбачала:

• внесення пропозицій щодо законодавчого врегулювання нормативно-правової бази, пов’язаної з діяльністю музеїв. Зокрема доопрацювання проекту закону «Про перелік пам’яток культурної спадщини, які не підлягають приватизації» та ухвалення закону про недоторканність землі, приміщень і колекцій державних музеїв.

• Вирішення питань фінансування музеїв історичного профілю й музейної галузі в цілому. Сприяння залученню благодійної допомоги, меценатських та спонсорських коштів шляхом надання податкових пільг через розробку та ухвалення законопроекту «Про меценатство» та внесення відповідних змін до податкового законодавства та Бюджетного кодексу.

• Розробка комплексної програми обмінів виставками та стажування фахівців між музеями різних регіонів.

• Створення при Міністерстві культури і туризму  Управління з музейних питань чи Міжвідомчої ради при Кабінету міністрів щодо кординації діяльності в сфері музейної справи.

• Розробка національного плану оцифровування музейної спадщини, довгострокового збереження цифрового контенту та забезпечення широкого представлення музеїв Україні в Інтернет просторі.

• Створення нових музейних часописів, які б популяризували роботу музеїв, висвітлювали історичну тематику. Створення Української музейної енциклопедії

• Створення Програми стимулювання молоді для роботи в музейній сфері, яка б передбачала певні пільги для молодих науковців, по можливості надання пільгових кредитів для будівництва житла.

 • Подання пропозицій щодо заснування Президентських премій для музейних працівників за їх вклад у розвиток музейної справи, для журналістів за найбільш активне висвітлення діяльності музеїв у ЗМІ щодо відродження історичної пам’яті.

 •  Розвиток музейної педагогіки. Створення дитячих музейних програм, які б у ігровій, творчій формі розвивали у молоді інтерес до історії.

Чупрій Л. В.