Папакін Г. Павло Скоропадський: патріот, державотворець, людина. Історико-архівні нариси /
Державний комітет архівів України. Центральний державний історичний архів України, м. Київ. - К., 2003. - 300 с.

ББК 63.3. (4 УКР)
ISBN 966-8225-10-4

© Папакін Г.В., 2003
© Державний комітет архівів України, 2003
© Центральний державний історичний архів України, м. Київ, 2003

Зміст

Волковинський В. М. Вступне слово

Один рік, як і все життя

Частина 1. Життя і доля - в архівних документах

Постать на тлі епохи

Роль Павла Скоропадського в державотворчих процесах 1917-1921 років

Українська гетьманська держава 1918 року та її проводир

Павло Скоропадський та Михайло Грушевський начерк історії особистих стосунків

Павло Скоропадський та Карл Густав Маннергейм

ОУН очима Павла Скоропадського (1920-і - початок 1940-х років)

Віра та церква в житті Павла Скоропадського

Частина 2. Архіви - в житті і долі

Фамільні архіви лівобережної шляхти XVII-XVIII ст. та започаткування збірки Скоропадських

Фамільний архів Скоропадських на межі ХІХ та ХХ ст.

Архіви та архівна справа в Україні (1917-1921)

Частина 3. З епістолярію

Листування з дружиною, 1917 рік

Листи Карлу Густаву Маннергейму, 1932-1942

Вступне слово

Перед вами - оригінальне наукове видання, присвячене непересічній постаті української історії ХХ ст. - Павлу Петровичу Скоропадському, кавалергарду і генералу почту останнього російського імператора, гетьману України та військ козацьких у 1918 р., керівнику українського монархічного руху на еміграції. Прийнятим 7 квітня цього року розпорядженням Президента України визнано за необхідне, підтримуючи ініціативу громадськості, відзначити 130-річчя від дня народження цього визначного державного і громадсько-політичного діяча. Слід наголосити: таку оцінку на найвищому державному рівні Павло Скоропадський отримав уперше, і саме за доби незалежної України, хоча наукова спільнота вже двічі - у 1993 та 1998 роках вшановувала його пам'ять, відзначаючи 120-ту й 125-ту річниці від дня народження гетьмана проведенням представницьких конференцій.

Згадане - не просто данина модній нині темі історичної персоналістики, що заступила попередній період - замовчування або ганьблення більшості національних діячів. Згадаймо не такі вже далекі часи, коли обходили мовчанням імена таких гідних синів України, як Михайло Грушевський, Симон Петлюра, Нестор Махно, Андрей Шептицький, Степан Бандера та ін. Нині про більшість з них написано ?рунтовні дослідження, опубліковано їх біографії. Але спрагу прихильників історико-біографічного жанру ще далеко не вгамовано, і до Пантеону історичних постатей України не занесено ще багато імен тих, хто заслуговує на пам'ять співвітчизників. Утім, історична наука має просуватися не тільки вшир, здіймаючи чергові пласти актуальних тем, але й вглиб, відкриваючи і комплексно досліджуючи нові групи джерел, насамперед архівні.

Розроблення архівних відомостей про історичні персоналії поки що залишається практично незайманим полем. Дуже важко навіть назвати історико-джерелознавчі праці, які б висвітлювали комплекси архівних документів про певних історичних діячів. На пам'ять приходять хіба що праці Руслана Пирога та Ігоря Гирича про архівну грушевськіану, Сергія Литвина - про джерела до біографії Симона Петлюри.

Книга, що репрезентується нині, написана професійним архівістом та істориком Георгієм Папакіним, який практично все своє життя присвятив роботі в архівах. Дослідженням постаті останнього гетьмана України він займається вже більш як 10 років. Ще за доби "перебудови", на початку 1990-х, за його редакцією був уперше виданий уривок зі спогадів Павла Скоропадського - та їх частина, що свого часу була перекладена українською мовою й відредагована гетьманським ідеологом В'ячеславом Липинським і наприкінці 1920-х років друкувалася у "Хліборобській Україні". На той час це був єдиний доступний фрагмент мемуарної спадщини визначного історичного діяча, оскільки повний текст його спогадів донька гетьмана, Олена Скоропадська-Отт, передала в Україну пізніше. За активної участі Георгія Папакіна були організовані обидві вже згадувані міжнародні наукові конференції. В українських та закордонних наукових виданнях опубліковано понад 30 його статей, присвячених постаті гетьмана. Основною базою цих наукових розвідок є архівні документи, насамперед з фондів центральних державних архівів України (Центрального державного історичного архіву, м. Київ, Центрального державного історичного архіву, м. Львів, Центрального державного архіву вищих органів влади і управління).

Ця книга - грунтовний підсумок багаторічної праці науковця, що увиразнює й змальовує багатоликий портрет Павла Скоропадського: по-перше, його життя й діяльність через призму архівних документів, по-друге, - роль архівів та архівних документів у житті гетьмана. Певні сюжети представлено ширше, ніж, здавалося б, варто було подати їх виключно з точки зору зв'язку зі Скоропадським. Це, наприклад, розділи про фамільні архіви української еліти XVII-XVIII ст. або з історії архівної справи в Україні 1917-1921 років. Але автор досить переконливо доводить: вони вписуються в загальну канву книги, саме таке тло допомагає якнайяскравіше висвітлити особливості створення фамільного архіву Скоропадських, окреслити заслуги гетьмана у створенні державних архівів України.

Усе разом дає нам можливість говорити про велич постаті Павла Скоропадського в українській історії, віддзеркаленій в документах Національного архівного фонду. Однак не зайвим буде вказати на певні лакуни в підготовленій автором "архівній скоропадськіані". Вочевидь, бракує огляду документів російських архівів. Адже не забуваймо: перша половина життя Павла Скоропадського була пов'язана з російськими теренами - з Москвою та Петербургом, Далеким Сходом тощо. А тому - просто необхідно залучити документи згаданих архівів на доповнення до тих, що наявні в нинішньому фамільному фонді ЦДІАК України. Перші результати пошуків у Національному архіві Фінляндії засвідчують і перспективність західного напрямку виявлення документів - у німецьких, англійських, австрійських архівах, де напевно є багато свідчень про емігрантський період життя Павла Скоропадського. Тому плекаємо надію, що автор, не обмежуючися даною працею, присвятить свою увагу подальшому вивченню документів цієї тематики.

Валерій Волковинський,
доктор історичних наук

http://www.archives.gov.ua/Publicat/Researches/Skoropadskiy.php